Живемо неначе уві сні – самотні…
Ті, хто мене читає знають про моє переконання, що світ, минущий, спочиває на кількох дуже простих ідеях, настільки простих, що мають бути архаїчними. А, між, іншим, спочиває він головним чином на понятті Вірності.
Йти за мрією і знову йти за мрією – і так завжди – usque ad finem…
Такі прекрасно – невловимі є надії, що штовхнули кожного з нас до моря, така прекрасна їх імлистість, така чудова жага пригод – що все це вже саме в собі становить нашу виняткову і єдину нагороду. А те, що здобуваємо… В жодній іншій сфері життя реальність не є такою віддаленою від омани, в жодній іншій професії початок не є такою виразною ілюзією, розчарування не наступає так швидко, поневолення не є таким цілковитим.
Побачив знову захід сонця над рівниною, як бачив його у подорожах дитинства. Заходило чисте і червоне, занурюючись у сніг, виразне як на долоні, сказав би, на морі згасає… Ми їхали в темряві, котра швидко огорнула синій простір снігу, аж врешті з порожнечі білої землі, що із зоряним небом зливалась, виринули чорні обриси, згустки дерев над селом серед української рівнини.
Хто ж відгадає, скільки в ньому ще залишалося того почуття обов’язку, народженого із страждання? Скільки пробудженої – любові до батьківського краю? Того краю, котрий жадає, аби кохали його сильніше, ніж будь-який інший край був коханий, сумною любов’ю якою обдаровують незабутніх померлих, і почуттями пломеніючим, незгасимим, безнадійним, яке тільки живий, дихаючий і теплий ідеал може розпалити – на гордість нашу, на муку нашу, на наш тріумф і погибель.
Людина, котра народилась, впадає у мрію так, як падають у море. Якщо намагається виборсатись, як це роблять недосвідчені, тоне. Єдина рада – це піддатись нищівній стихії та зусиллями рук і ніг домогтися, щоб глибоке-глибоке море людину утримало.
Життя на морі, котре ставить перед людиною стільки вимог, має ту перевагу над життям суходолу, що завдання його прості і не можна від них ухилитись.
Вся земля, Богом створена є святою. А море – найсвятіше. Дух свободи ширяє над водами.
З усіх живих створінь на суші та на морі лише кораблі не піддаються обману, лише кораблі не знають партацтва команди.
Судну, як і людині, потрібен випадок, щоб показати, на що воно здатне.
Ні, роботу я не люблю. Я віддаю перевагу байдикуванню і мріям про те, скільки чудового можна було б зробити. Я не люблю роботи – ніхто її не любить, – але мені подобається, що вона дає нам можливість знайти себе, наше справжнє «я», приховане від всіх інших, знайти його для себе, не для інших.
Завоювання землі – здебільшого воно зводиться до того, щоб відібрати землю людям, які мають інший колір шкіри або носи більш пласкі, ніж у нас, – мета не дуже то хороша, якщо ближче до неї придивитися. Спокутує її тільки ідея, ідея, на яку вона спирається – не сентиментальне вдавання, але ідея. І безкорислива віра в ідею – щось таке, перед чим ви можете схилятися і приносити жертви.